Вот так писали в начале ХХ века - украинский текст
Тим часом на Вкраїні українському народови ставало все гірш жити. З початком XVII століття пани наперебій випрошують у короля усякі „пустині" на Вкраїні (дарма, що в тих „пустинях" були свої господарі – українські люде!), будують міста, містечка, замки, замочки і туди закликають селян на „слободу" – давали волю на 10, і на 20, а то й на 30 літ! Але тепер, у сю пору перед Хмельниччиною, вже навіть і 30-літні „свободи" кончились – і весь люд став уже панськими підданими. Козаків теж, як знаємо, усих (крім 6.000) повернуто у підданні. Настав для панів рай! Палять ліси, скільки видно, на поташ; засівають безмежні лани пшеницею – і все те вивозять заграницю, у Німеччину. Але вести велике хазяйство панови не з руки. То ж такий клопіт! Найшов він собі помішника – Жида. До XVII ст. Жиди тільки де-де по містах сиділи (на Волині були вже й по селах у XVI ст.), а тепер у XVII ст. розсипались вони по усих панських фільварках, по маєтностях. Жид панови і продає, що там треба, і поташ та селітру добуває, і корчмою орудує, і в аренду всячину бере. З усього він і дохід добуде, і на гроші переведе. Дійшло до того, що старости (отже немов губернатори тепер) оддавали їм в аренду староства, а сами спокійненько у Варшаві бавилися до схочу. Жид став правою рукою пана-дідича, ворога українського люду. Але се ще не все – бувало й таке, що людям того стерпіти не можна було. Наприклад – аренда Жидам церкви. Діло в тім, що польський уряд на церкву дивився, як на свій дохід, – все одно, як от млин або корчма, і тому, коли пан ставив попа, оддавав йому в аренду церкву за велику купу грошей. А піп мусів їх з людей стягнути, та ще й собі заробити. Часом пан оддавав церкву в аренду прямо Жидові, а бувало й таке, що сам піп, не хотячи морочитись, передавав од себе церкву Жидові в аренду. А Жид вже за все брав, а коли люде бунтовалися і нарікали, що дуже дере, то замикав церкву і люде розходилися по хатах з несвяченими пасками. Се все наймовірно обурювало людей, і хоч тут не так були винні Жиди, як пани, що такі порядки позаводили, проте за яких 10-20 літ ненависть до „жида" виросла страшенна, і коли вибухла Хмельниччина, то однаково доставалося й Жидови й панови.
